Синє небо над Афганом

Мамо, синє небо над Афганом
І криваво зорі в ніч горять.
Не чекайте ви даремно, мамо,
Не ходіть щоденно зустрічать.
Не питайте ви квітучу вишню,
Чи не видно сина із доріг.
І пробачте, бо так гірко вийшло,
Що себе для вас я не зберіг.

У пісках холодних на світанку,
Як вродився знову ясний день,
В моє серце влучила душманська
Куля зла неначе у мішень.
Я упав, скропивши землю кров'ю,
Цю далеку і чужу мені.
І ніхто прощальних слів не мовив,
Не гули мелодії сумні.

Нікому було мене ховати,
Похоронний править ритуал.
Поряд полягли брати – солдати,
Де це сталося ніхто не знав.
Чом отут під небом чистим–чистим,
У безмежжі дивнім і яснім,
Я знайшов останній свій прихисток
Вдалині від рідних журавлів.

Не тривожтесь, матінко кохана,
Я прийду в безсонну вашу ніч.
Обійміть же ніжно мене, мамо,
Доторкніться до синівських пліч.
На мою тяжку, смертельну рану
Покладіть ви чудодійних трав.
Приведіть дівчиноньку кохану,
Ту, яку любив, але не взяв.

Подивлюсь в її блакитні очі,
Побажаю щастя у житті.
Вже не дівчина, її жіночність
Болю не завдасть тепер мені.
Та вона мене і не побачить,
Ці видіння тільки матерям.
Любі її очі хай не плачуть,
Зникну я, їй болю не завдам.

Ну, а потім маревом розтану,
Знов залишу вас я сумувать.
Синє, мамо, небо над Афганом,
Лиш криваво зорі в ніч горять...