Богуславськими стежками

Я пройдуся босими ногами,
З своїм серцем заспіваю в такт,
Богуслава найсвятішими стежками,
Що так часто виринають в моїх снах.
Прилечу до тебе, наче вітер,
Розцілую ніжно твій поріг,
Припаду чолом у твої квіти
Серед рідних і омріяних доріг.

Помолюсь на срібні твої води,
Наберусь з них свіжої снаги,
Де в туманних маревах світанку
Ненька Рось голубить береги.
І несуться стрімко, миють скелі
Її води чисті, мов сльоза,
І, співаючи бадьоро та весело,
Мою душу закрутила течія.

Я вдихну повітря богуславське,
Стоячи у лісі віковім,
Занурюся з головою у сиву казку,
Лісу свою тугу оповім.
Чом сумуєш, дівчино Маруся?
Заспівай нам пісеньку свою,
Хай я за козацтвом зажурюся,
Хай я свою душу звеселю.

Ген з Лабунки видно скрізь далеко,
Видно річки голубу гладінь
І церковні бані, мов лелеки
Знялись у господню неба синь.
Золоті поля ласкає сонце,
Розливають тугу солов'ї,
Заглядають тихо у моє віконце
Богуславські ніжні вечори.

Ген розкидав щедро та барвисто
Свої землі батько Богуслав,
Що мені з дитячої колиски
Любов до України передав.
І скільки б літ не мав би за плечима,
Якими б я стежками не блукав,
Через світи простелиться дорога рушниками |
В благословенний рідний Богуслав! | (2)