Навпаки

А знаєш, потроху помира надія у світле майбутнє,
Поезія не діє, та не може ще не бути,
Не затупились пера, не затих для літер вітер,
Посміхнувся Люциферу, кави випив, соплі витер!
Зробив репост на ЗСУ і задонатив,
Вже зрозуміло, що не дотече сльоза до НАТО...
Уміємо просити, та настав час будувати!
Візьми культурне сито, брате, — скільки буде вати?!!
У мізках протиріччя, тож куди ідемо?..
Наша країна півсторіччя знаходиться в демо...
І щоб вийшов хіт, треба брати вище планку, —
Не достатньо одягнути під костюми вишиванку!
Не достатньо моралізувати з вищих паств!
Не достатньо мобілізувати нищий пласт!
Не достатньо просувати масам музику пустот!
Звісно, якщо ми країна із людей, а не істот!

Приспів:
"Я втомився від дула війни,
Тут немає моєї вини,
Я не вірю в майбутнє, де ми
Знімемо лапки...
Популізм одягають, як грим,
Вже не буде повернено Крим,
І я бачу майбутнє таким..." –
А я навпаки!!!

Збираю всоте ці рядки свої в пісні, як в соти!
Моя надія ще жива, ще поки що трьохсота!
А тому рими, ніби ці смертельні кулі, звісно
Я промахнусь на стрільбищі, але поцілю в пісні!
Щоб судити міністрів, не треба юрисдикції,
Мені достатньо мізків, сили духу, ну і дикції!
Не заплітайте сіті, не годуйте банкнотами,
В моєму творчому світі інвестує банк нотами!
Потопу вже не буде, чули, як у Ноя,
Та як би не кидало човен, — я один в каное!
Пройшли деканів, є дипломи університетів,
Та залишається із Хамів виростить Яфетів!
Та для цього не достатньо Ліги Сміху і Кварталу!
Не достатньо української я чую кулуарами!
Не достатньо збудувати віллу із гробів,
Звісно, якщо ми країна із людей, а не рабів!

Приспів.

А я навпаки!!! А я навпаки!!! А я навпаки!!!
А ти, навпаки???