Я утверждаюсь

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
А сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як вішала моїх дочок, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
Та, подавившись, падаєш в тріву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
А сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,
Я буду вас за подвиг прославлять, —
Ідіть батькам на допомогу й жінці,
Дітей спішіте визволять!

По українських нивах, по руснявських,
По бульбашах — я прошу, молю! —
Вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
Вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
Гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
А сила знову розцвіла.

Із ран — нове життя заколоситься,
Що з нього світ весь буде подивлять,
Яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
Своїх орлів скликаю, кличу, зву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!

Ще буде: неба чистої блакиті,
Добробут в нас підніметься, як ртуть,
Заблискотять косарки в житі,
Заводи загудуть...

Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
А сила знову розцвіла.

І я життям багатим розсвітаюсь,
Пущу над сонцем хмарку, як брову...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу!