Морпіхи

Просолені морпіхи й офіцери,
Втрачаючи здоров'я і життя,
Тримали відчайдушно лівий берег -
Для них це був квиток без вороття...

Наказ був: Закріпитися і втримать
У Кринках, Підстепному й за мостом.
Втрачали ще геть юних побратимів,
Херсонщину звільняючи гуртом...

Морпіхи, як відомо, не ридають
Та мужньо переносять втрати й біль...
Бувало, на сльозу все ж пробиває,
То в око потрапляли й піт, і сіль.

Арта гриміла, били міномети...
Ракетний обстріл, авіаудар...
Повірили і в Бога, і в прикмети,
І що життя - дорогоцінний дар.

Бої кровопролитні і запеклі...
Червоний колір суші і води...
Ті майже дев'ять місяців у пеклі
Живі запам'ятають назавжди...

Морпіхи, як відомо, не ридають
Та мужньо переносять втрати й біль...
Бувало, на сльозу все ж пробивало,
То в око потрапляли й піт і сіль.

Дощем заплакав прохолодний ранок,
В дніпровських плавнях без упину лив.
Усім морпіхам — дяка і пошана,
Хто залишився й тим хто не дожив!