О-ля-ля

Жує мене журба - спокою нема.
То було село, а тепер - ферма.
В мене, мов желе, трепетна душа,
Мов лимон кисла, від льоду тонша.
А лице криве, синє, мов жаба.
Трава є - то кайф, а нема - торба.
Тільки дав льону, зміняв на коноплю,
Сиджу - плюю в фонтан, з меду патрон ліплю.
То смоктю дюшес, то жую драже,
Насиплю в воду сіль, то буде суп уже.
Піду куплю кашне не дуже дешеву,
Аж те не мій фасон - злякав на крик сову!

О-ля-ля! Жує мене журба...
О-ля-ля! Мене жує...
О-ля-ля! Жує мене журба...
О-ля-ля! Мене жує...

Як помну картоплю - то буде пюре,
То буде пюре, як помну картоплю.
Є повна каструля, але усе сире.
Аж те усе сире - з'їм повну каструлю!

У шлункові тягар, гуде, мов в улею.
Зажурно посиджу, знову в фонтан плюю.
Кума теля жене, я око тру до дір.
У неї - ото бюст! - травма мені на зір.
Покладу я компрес, поб'ю по дереву.
То дуже дужий стрес - запурляю в траву.
Лізе плюгавий дід, пре, ніби, до мене!
Ляпаса дасть швабра, коли наздожене.

О-ля-ля! Ляпаса дасть швабра...
О-ля-ля! Коли наздожене...
О-ля-ля! Ляпаса дасть швабра...
О-ля-ля! Коли наздожене мене!

Мине моя травма, переляк та нарив.
Їм кашу та батон, наспівую мотив.
Далі пальто продам, амбари зажену.
Валіза при боку - по шосе в далину.
Ото поля кордон, погляну на ниву.
Душу, немов пітон, а то серпом пожну.
Доне моя, нажаль, покину я тебе -
Гірше за ту печаль журба мене шкребе!

О-ля ля! Гірше за ту печаль...
О-ля ля! Журба мене шкребе...
О-ля ля! Гірше за ту печаль...
О-ля ля! Журба мене шкребе... Журба!