Замок

Я сиджу у фортеці, дивлюсь крізь бійниці,
Я сиджу й дивлюсь, дивлюся на те,
Як небо вчорашнє, холодне і темне,
Втікає й пливе сюди небо нове.
Сиджу в фортеці і втупився в стіни,
В щілини крізь стіни впливає вода,
А в ній бачу небо високе і чисте
Поволі доходить, йде нова пора...
Нова пора! Нова пора! Нова пора!

Я сиджу у фортеці, а хочеться встати,
Встати й дістати до неба ріки.
Та стіни холодні, бо грубі і сірі
І їх поламати немає снаги.
Бо я вже стільки сиджу у фортеці,
Що двері встигли в одвірок врости
І все що лишилось – бійниці і льохи,
Тож, бачу, звідси мені не втекти...
Не втекти! Не втекти! Не втекти!

Я сиджу в фортеці, дивлюсь крізь бійниці,
Я сиджу й дивлюсь, дивлюся на те,
Як небо вчорашнє, темне й холодне,
Втікає й пливе сюди небо нове.
Сиджу в фортеці і кошусь на стіни,
На стіни і привиди моїх думок
Й моя тобі рада - як хочеш закритись,
Не забувай, як відкрити замок!..
Замок! Замок! Замок!