Я стукаю в небо

Я стукаю в небо, відкрийте мені,
Я просто хочу спитати:
Чи довга дорога до мрії моєї?
Чи варто до неї йти?
Я стукаю в небо, відкрийте мені,
Я просто хочу знати:
Чи все, що роблю і відчуваю,
Видно з висоти?
Я збирала скарби по світу
У серце і у кишеню,
Помилялась, прислухалась
До чужих порад...
Я стукаю в небо, відкрийте мені,
Маю таке питання:
Що робити, щоб прожити
Без помилок і втрат?

Приспів:
А-а-а! Ніхто не відчиняє...
А-а-а! Відповіді немає...
А-а-а! Може, ще не час,
Але знову я

Стукаю в небо, хочу знати:
Чому переплутані ролі?
Хто не вартий людської поваги
Вершить долю землі?
Я стукаю в небо, хочу спитати:
Чому все там без контролю?
Між чорним і білим, добрим і злим
Вже не видно межі...
А, може, небо само не знає,
Що із нами робити,
Навіть підказок не посилає
З планом майбутніх дій...
А, може, небо само шукає
Де, за що зачепитись,
Щоб мати зв'язок і бути присутнім
В кожній долі людській...

Якби цю землю зупинити на якійсь зупинці
І все, що заважає жити, викинути геть.
Відверто так поговорити з небом наодинці:
Ті, хто мали б жити, чому зустріли смерть?
А ті, що жити не дають, чому живуть?!!
Чому вони живуть і все псують?!!
Я стукаю в небо, а небо не відчиняє,
Так неначе спить, все знає і мовчить...