Самотньої ночі

По першій самотньої ночі, і тиша жива,
І зоряний пил над дахами іскриться холодом.
Хтось поверхом нижче життя виглядає з вікна,
Хтось поверхом нижче любов начиняє золотом...
Зламався...

Сидів, слідкував, як будинок у сплячку впадав,
Між тонкими стінами стоншився сам, розмився,
Все слухав, як місяць закоханий совам співав,
І неба рядками додолу мотивом знайомим котився...
В земну нелюбов, у сумні безгеройські часи,
В сусідську неприязнь, в розлиті калюжі бруду,
В замулені розпачем ріки, у чорні, як нафта, ліси,
Летів і дзвенів, як провісник страшного суду...

По третій самотньої ночі нечистий не спить,
Щедрить компліментами, кличе у нові мандри.
Хтось поверхом нижче чекає на істини мить,
Хтось поверхом вище не спить разом з нами...
Зламався...

Розсипано все, дзеркала безнадійно брешуть,
В обличчях знайомих згасають прекрасні часи.
Скільки нам світла лишилося - рік чи десять?
Вітер між голого гілля чекає приходу весни...
Заснув...