Дітям

Про що ми колись розкажемо дітям?
Про що їм розкажуть світлини на цих сторінках?
Про те, як хотілось померти, щоб довше пожити?
Про те, як втридорога платять за спокою мито?
Чи, може, про ночі липневі на сонних дахах?

Волочаться тіні на п'ятий, сусіди обізлені,
Морочимо голову світу, батькам і собі,
Над нами міжзір'я й пташині авіалінії,
Між нами щось більше й дзвінки міжміські.
Розквашене спекою місто поночі тішиться
Закоханим парам й любові свербкій поміж них.
Не знаю, якими ми станем, коли це закінчиться,
Хіба ціле місто, цей сьомий, скупий материк
В заручники взяти, двори його і тротуари,
Кондукторів ласих, таксистів жаских і п'яниць,
Й до перших тролейбусів не опускати гітари.
Про що ж ми розкажемо дітям без таємниць?

Про дно піщане на кар'єрах і мокрі джинси,
Про жовті ракети з квасом і двір на двір.
Про те, як вона не прийшла, ну а ти навмисно
Сказав пацанам, що любиш іншу з тих пір.
Про маму, яка виглядає з вікна і плаче,
Про літа короткий метр й хлопчачі байки,
Про табелі спалені й віру, що все на краще,
Про талий пломбір на останні твої копійки.

Про що ми колись не розкажемо дітям?
Про що не розкажуть світлини на цих сторінках?
Про те, що ми дихали тим же солодким повітрям?
Про те, що ми слухались старших? Не вірте,
Коли зустрічаєте ранки липневі на сонних дахах.