Зречення

Не маєм прав на почуття, тому їх стишуєм,
Мов вередливеє дитя їх приколисуєм,
Ми їх розраджуєм в собі, і переконуєм,
І розум часто наш стає їм перепоною...
Не завжди те, що у душі, ми смієм висловить,
Те, що за гратами у ній, не можем визволить,
Бо у життя є свій закон і власні правила,
Тому ховаємо любов, щоб не знеславила!..

Приспів:
Як розриває мою душу слово "зречення",
Коли вогонь палає в серці, що обпечене,
Але любов вона не згине – вічно житиме,
Моя душа, повір, завжди тебе любитиме.

А це ж нестерпно, і болить. А як зарадити?
Як власноруч свою любов в собі не стратити?
Щоб потім, з пусткою в душі, бродить примарою,
І затуляти світ собі, мов сонце хмарою...
Самі собі товсту стіну з "табу" муруємо,
Удаючи, що ми любов свою не чуємо,
Та чи оцінить світ колись це наше зречення,
Чи знайдем в книзі ми життя про це хоч речення!

Приспів.