Свій тил

Я не глуха, я чую, коли говорять в спину,
І чесно кажучи, я довго відчувала провину
За те, що я далеко, що я не вдома. -
Ну-ну, всі справжні патріоти живуть за кордоном.
Ти знаєш, я вже не гніваюсь і не страждаю,
Я просто звикла, що далеко від рідного краю.
Колись це було так боляче і так гірко,
Здавалось, виходу немає з золотої клітки,
І не було змісту, і не було сили,
Щоб піднятись з ліжка... Молода людина
Лежить і не хоче нічого, така туга,
Ностальгія - їй Богу, то страшна недуга...
Мені шкода, що так багато тепер розуміють,
Як рідні стіни і повітря на людину діють,
Як можна жити в краю гарному, проте чужому,
І понад усе, просто хотіти додому!..

Приспів:
В кожного свій тил! В кожного своя зброя! |
Я із шафи-комори насипаю словом! |
В кожного свій хрест! В кожного своя дорога! |
Кожному своя над собою перемога! | (2)

А хто дивився збоку - говорив нетерпляче:
Живе в Америці, і через це плаче?!?
Додому хоче? Ой, оце дилема!
Купи квиток, дівчинко, мені б твої проблеми!
Але життя так склалось, я не знайшла сили
Плюнути на все і помчати додому щосили,
Нарешті зрозуміла, що можу служити,
Немає значення де я, просто треба робити!..
Дорослішати - класно! Всім рекомендую!
А про усе, що було, я більше не шкодую
Ні про невдачі, ні про успіхи. Скажу більше:
Я тут і зараз, і це найголовніше!
Я була ворогом собі, але стала другом,
Моє серце чисте, в ньому немає туги!
Не тому, що я забула чи розлюбила,
Я просто прийняла і відпустила!

Приспів.