Ця осінь на порі

Ця осінь на порі, немов жадана повня...
В натомленій судьбі - кривавий поворот...
А ти стоїш собі високим знаком жовтня,
І більше, ніж хліба - вирощуєш народ...

І хай стає цей світ від правд своїх окремо,
Клянешся сам собі: "Не зраджу, хай умру!"
І замість вічних слів тривог ракетна трема.
Ти ж наодинці з цим не лишиш дітвору?

У загнаних світах вона ще вірить в правду,
І в погляді твоїм шукає вічний смисл.
І осінь золота їй запалила ватру.
І там свої літа ти спалюєш, як хмиз.

Отак росте народ. При цих вселенських трощах.
І видно, хто мудрець, і видно, де гора.
А ти собі стоїш, як істина на прощах.
Й пливе, немов ріка, до тебе дітвора...