Час-панич

Час неначе панич: має гарну тростину:
Нею, тихо йдучи, крокам стукає в такт -
Хтось почує в ударах тростини антракт,
А ще хтось - епілог та останню хвилину...
Час немов той пісок у південній пустелі -
Поміж пальців тече й тане десь в міражах:
Йдеш до них, часто губишся в свої слідах -
Тільки роки довкола - мов дюни та скелі...

Час-бігун-марафонець. Він дихає в спини, |
І той подих вже можна відчути на старті: |
Це змагання покаже - чи ми чогось варті... |
А, ще, знаєш, для нас час - давно не години: |
Наш лік часу так схожий на гарні етюди - |
В них ми вчились єднати спокійне й шалене |
Десь між серця ударів й відлунням у вени... |
Цей лік часу захований гли́боко в груди! |
Час від часу наш час тихо йде на перони, |
І стоїть без тростини, заплющивши очі, - |
Він вслухається в рейки й колеса щоночі, |
Обіймаючи всіх, хто сідають в вагони... | (2)

Та цілує - хто йтиме з вокзалу додому...
Потім - знову біжить. Час не знає утоми...