Писанка

Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч сопе і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
Втаємничене диво з любові й терпіння.

Як за мить на простій шкаралупі яйця
Цілий Всесвіт себе розверта по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
Розсипає довкола черлені коралі.

Як росте на три поверхи Древо життя
Під вертким писачком віртуозного майстра:
Зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.

Крізь оздобу на тлі проступають боги,
Щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...

Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
Хата дідова в цій доцентровій напрузі.

В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це адронний колайдер чи ядерний синтез?"

Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
Тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...