Вітре-брате!

Я боса йду до вічної води
Під поглядом Отця із висоти.
Вклоняюся сестричці я ріці,
Що бачить тінь обману на лиці.
Сестрице, змий увесь мій бруд і пил,
Солодких мрій, яких він спопелив...
А, Батько-небо, ти мене прикрий,
І рани тихим світлом ти залий..
Його слова — отруєні ножі,
Твої ж потоки — чисті та живі!..

Приспів:
Йой, вітре брате!
Ти легкий, немов крило,
Неси мене, де смутку не було!
Туди, де небо п'є з долонь зорю,
Де я нову історію створю!
Де кожен подих — не каміння гніт,
А лиш свободи радісний політ!..

Здіймаюся вище, на скелі круті,
Де хмари-човни пливуть в самоті.
Там брат мій - вітер - гуляє і жде,
Він руку на плече мені кладе.
Він гладить обличчя, шепоче слова,
Що я тут своя, що я вічно жива!..
Приносить запах хвої й полину,
І вільну душу — дику й єдину!..
Його слова — отруєні ножі,
Твої ж потоки — чисті та живі!..

Приспів.

Вода забрала біль, що я несла,
А вітер крила дав, щоб я жила!
Я стала серцем і душею краю,
Я дихаю! Я вірю! Я літаю!
І вітер-брат, легкий, немов крило, |
Несе мене, де смутку не було! |
Туди, де небо п'є з долонь зорю, |
Де я свою історію творю! |
Де кожен подих — не каміння гніт, |
А лиш свободи радісний політ!.. | (2)