І свято йде...

І свято йде, і спотикнеться свято
На видиху, різкому, як тире.
Тремтить зоря над поверхом двадцятим,
Ніхто її додому не бере.

І штихель року перейшовсь по лицях,
І помин доточив собі імен.
Між казаним та писаним розлився
Густого неба синій атрамент.

Усе, чим нині бути оберемо,
Не видихни до завтра, не віддай.
Під літерою М, вогнем недремним,
В підземне царство сходить коляда,

Дідуха з цьогорічного обжинку
Несе туди, звідкіль нема ключів.
Лише зоря тремтить і, наче жінка,
Ховається – обличчям на плечі...