Зерно добра

Є час, коли душа мовчить і ниє,
Бо довго не жила, а виживала.
Вона терпіла, поки біль дозріє,
Любов до себе часто відкладала...
Коли ти сам собі стаєш чужим,
Тоді й у натовпі самотність не мина...
Хоч світ здається сірим та пустим,
Та це не вирок, не твоя вина!

Приспів:
Все, що болить, не прагне кари,
Воно лиш просить часу і тепла.
Хоч виходу не бачиш через хмари,
Та збережи в собі зерно добра!

Не лікує ні час, ані втеча,
Якщо біль замовчати в собі.
Бо з мовчання росте порожнеча,
Що пригнічує радість в тобі...
Жоден біль не вічний, він минає,
Коли його нарешті визнають.
Бо лише правда душу визволяє,
А ті, хто з нею в серці, виграють.

Приспів.

Не зникне біль, та зміниться дорога,
І страх уступить місце для надій.
Хай вистачить сміливості та змоги
Прийняти незворотність всіх подій!

Приспів.