Знаєш, а ми ж усі тут

Знаєш, а ми ж усі тут,
Так чи інакше, рано чи пізно,
Але скоріше рано: ракети,
Керовані авіабомби, дрони,
Страшні хвороби
По ненаситнім горі,
Серця надірвані.

То кому залишати
Наші рукописи, наших тварин,
Пусті шкаралупки жител?
Ця крихка родинність
Згаданих у заповітах.

Сядьмо ж, мої апостоли,
Разом при цьому столі,
Я розчешу вам
Волосся заплутане,
Зріжу задирки на руках,
Піт обітру із лоба.
Хтось таки утече з цього кола,
Недобре грюкне дверима
І відмовиться знати,
Як довго й шляхетно
Можна прощатись.

У долині останньої тіні,
Окрім доброго пастиря,
Однак згадаєш ім'я людське,
Поцілунки попід платаном,
Ще якісь нісенітниці.
Можуть згоріти й рукописи,
І їхні люди - так само.

Сядьмо ж, мої апостоли,
Разом при цьому столі,
Я розітну життя своє
На шматки, як теплий пиріг,
І розділю поміж вами.
Хто лишиться із нас найдовше -
Перебере крихти смальти
З наших історій
І складе з них нову.

Все справедливо, все так,
Як ми для себе обрали.
Я нічого не знаю
Про життя і вмирання.
Знаю лише любов,
Що не відвертає обличчя!..