Батькова сорочка

Шепотіла казку нам в дитинстві мати,
Як садив дубочка батько біля хати,
Як вона плекала теплою сльозою,
І як ріс дубочок з кожною весною.

Як, було, жахалась мати серед ночі,
Як вона до ранку не стуляла очі.
Сяде край віконця, вигляда та слуха,
Бо, здається, батько в шибочку постука.

Там, десь за Сибіром, кажуть, сходить сонце...
Листячко із дуба стукає в віконце,
А за сонцем вітер несе хмару сіру,
Один тільки батько не верта з Сибіру.

Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку,
Одягну на тебе батькову сорочку,
Ту, що вишивала моя рідна мати,
Ту, що не прийшлося батькові вдягати.

Хай сяйне до мами у пригаслі очі
Батькова сорочка крізь зимові ночі,
Тож прийми від мене вишиту сорочку,
Нагадай нам батька, дубе мій, дубочку.