Мати

Породила синів, своїх буйних синів,
Спорядила нас, юних, в дорогу.
Посадила тоді ж трьох малих ясенів,
Як надію свою і тривогу.
І боялась вона, як зростуть ясени,
Як піднімуться високо вгору,
Полетять і вони із якоїсь весни
У широкі й далекі простори.
Ой, сини-ясени...

Від полководця до солдата,
Від сіяча до космонавта -
Усі ми діти... Друже й брате,
Щоб ти ніде не забував те.
Нехай живе, іде між люди
Лиш культ святого материнства,
Тоді і в світі менше буде
Біди, наруги і злочинства.
Тоді нам легше буде жити,
Здіймать під сонцем дужі крила.
Усі ми діти, всі ми діти,
Усіх нас мати породила.

Мати у радості плаче,
В полі стихає гроза,
Чиста, як слово дитяче,
Падає в землю сльоза.
Мати у гореньку плаче,
В полі надходить гроза.
Громом, важким і гарячим,
Б'є в моє серце сльоза.