І коли все скінчиться

І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами,
І буде все знов - передбачувано та усталено,
Ми раптом побачимо, як постаріли наші мами,
І раптом відчуємо, як ми самі постаріли.

І не будуть тривоги міста тривожити,
І не будуть сирени в підвали кликати.
І не будуть могили нестерпно множитись.
І не буде снайпер рахувати кліків.

І вирви в полях - маком красно кровитимуть,
І руїни-згарища зарясніють мальвами,
І постане вибір - між "жити" і "далі жити",
І заграє весна - такими забутими барвами.

Перехрестя прицілів - стануть доріг перехрестями,
Леза ножів - обернуться тістом і глиною,
І залишиться - десь у невпинному Всесвіті -
Цей післясмак - кави, пороху та полину.

І тиша настане. Сторожко змовкнуть гармати.
І не буде салютів, парадів, свята.
Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати.
Обіймати і плакати. Плакати і обіймати.

І це зле, ненаситне та хиже вогнище -
Те, що зжерло доль та життів без ліку -
Згасне. Здохне. Колись. А поки що -
Землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи.