Спаляна Гребля

Біля Потіївки, де Павлівщина тече,
Стоїть урочище, що давнину береже.
У кінці вулиці Чернівецької тихцем,
Живе легенда, що обросла реп'яхом.
Ходять люди по воду до джерела,
Де стояла гребля, де вода світла була,
​Де лісосмуга довга, де до Моделева був шлях,
Де кладка пішохідна, де старий тракт в полях.
Рибалки, хокеїсти, дітвора весела,
Згадують греблю, що ставок берегла.
Та назва її не від тих радянських літ,
А від сивої давнини, де зник світ.
Місцеві люди досі нам кажуть,
Що щось дерев'яне у річці було схоже.

​Приспів:
​Ой, Спаляна Гребля – не земля, а палі,
Дубові колоди, тверді, як скам'янілі.
То була загата під водяний наш млин колись,
Це межа, це руїни, де поруч Тишполь звівсь.
Млин, що у часи Хмельниччини пропав!

Колись водяний млин і ставок тут були,
Палі дубові міцно воду тримали, як мури.
Конструкція хитра, без насипу, із паль,
Щоб воду стримати — не відчути жаль.
Не стало греблі кілька століть тому,
Але палі ті тверді, бо живуть у сирому.
Вони від вологи не гниють, а твердіють,
Так історія краю крізь століття світить.
​
Приспів.

Містечко Тишполь, де чотири ставки були,
За часів Хмеля, як повстанці прийшли,
Споруду ту зруйнували дощенту,
І наша Гребля – частина моменту.
Піди, поглянь у воді на старі палі,
Згадай Тишполь зниклий і той млин давній.