Хутір Журатин

​Де Потіївка і Нераж
Стежками збігаються,
Там річечка бере свій стаж,
Струмком прокидається.
Це Павлівщина – чистий плин,
Звідси витоки веде,
А на бережку – Журатин,
Де життя тихенько йде.

​Приспів:
О, Журатин, тихі двадцять дві хати,
Скільки днів у тобі, скільки літ...
Тут, де воля в степу вміє крила підняти,
Тут лунає журавлиний привіт.
Звідси й назва твоя, Журавлиний край,
Тихий край, що навіки заснув...
Тут, колиска, де спокій і житимуть треба,
Де лиш вітер в полях прошепнув.

Тут мало дворів, та міцний рід,
Всі сусіди – як одна сім'я.
Тримали разом хутірський світ,
Де лунала щира коляда.
Дим над стріхою вгору йде,
Відбивається в чистій воді.
Кожен знає, що час прийде,
Повернутись до рідних гнізд.

​Приспів.

На болотах, де росте осока,
Чути клекіт, мов струни тремтять.
В небі чистім, де сяє зірка,
Журавлі прощально кричать.
Вони вертаються сюди,
На свої історичні місця.
Незмінні свідки плину води,
Незмінні охоронці нашого серця.

Минають роки, вітри шумлять,
У полі лише спокій і тиша.
І хати всі давно вже мовчать,
Лишилась тільки пам'ять колишня.
Ні Журатина вже, ні осель,
Стежина лиш травою заросла.
Та річка тече, серед пустих земель,
Й ім'я в собі навіки несла.

​Приспів.

Тихий хутір Журатин...
Павлівщини чистий плин...
Тепер летять, летять журавлі...
Над зниклим краєм землі...