Гоголь Вій

Вій! Вій! Вій! Вій!

Хтось сподівався на росію – ну ж повстане
І путіна зіб'є з його путі.
Натомість її військо – Військо? – Голоштани! –
На дні у Сіверськім Дінці, в Пруті.

У Пруті військо вже каміння, стільки років,
Очі ж чекіста – зовсім не алмаз.
Усякий зайда гине від гуцульських вроків,
Іржа любенько їсть усякий "маз".

Повстане все ж росія? Пізно! Пізно! Пізно!
Російські танки-літаки – свічки!
У пеклі пріє чортівня – москва – завізно.
І трупом геть загачені річки...

Іді домой! Домой! Бо тут тобі не жити!
Нічого тут твого нема і не було!
Тут родить, колоситься й зріє наше жито!
У тебе, у сибірах – там твоє бухло!

Росіє, ти повстала? Ні, ти спала, спала!
І снився тобі Гоголь, Миколай.
Він тобі снився. А вже ручка п'ятипала
Хому за горло ухопила – край?..

На те він Гоголь, ваші мертві душі, мертві туші
Він добре знає, хоч і малорос.
Уже він кличе Вія, хай побачить вас у Бучі.
Наш Вій закриє врешті ваш вопрос...