Чекати за порогом

І навіть, якщо не лишилось
Нікого вгорі, бо збило
З престолу Бога російським калібром –
Вслухайся у те, що у грудях тобі горить,
І назву для цього людською мовою вибери.

Де місто поранене корчиться і димить,
Де смерть оселяється
В кожнім хатнім предметі,
Таке безмежжя любові видихаємо ми,
Що з неї одної утвориться післясмертя...

Дивись: покоління, зрікаючись всіх висот,
Лишається тут, підпирає плечима стіни,
Кривавими пальцями вперту нитку висотує,
Щоб нею осліпло вийшли на світло всі ми...

Бо ця любов на воротях міста –
Важка й міцна, як замок, замовлений
На тривання і непідвладний варварам.
Носи у собі імення усіх замовклих,
Лишай їм окраєць хліба, чарку, слова...

І жадібно будь із тим, хто поруч тут і тепер.
Ми стали прозорі. Нам не відомо нічого.
Давай домовимось: той з нас, хто піде першим,
Завжди чекатиме іншого за порогом...