Не відлітай, прошу, у вирій

Не відлітай, прошу, у вирій
Побудь зі мною на землі,
В душі твоїй тривожно щирій
Розтануть можна в сірій млі.
На що тобі, скажи, летіти?
Щоб залишить мені журбу?
Від туги можу я згоріти,
Як за тобою не піду...

Приспів:
А ти приходиш лише в снах,
Бо відлетіла, наче птаха, в далі,
І десь по горах, по чужих світах
Ти спалюєш свою любов й печалі.
Тож повертайсь до дому вже назад,
Бо гори й доли знов зазеленіли,
І зацвітає білим цвітом сад,
Де наші там серця колись горіли.

Ні, не лети сама у вирій,
Просолений в семи вітрах,
Для айстри буде без ідилій
Лелека прокладати шлях.
Бо в серці чути твої кроки,
А ти не вмієш напів жить,
Чужий для серця твого спокій,
Не вмієш ти напів любить.

Приспів.

Бо знала ти не лише спеку,
Близький тобі мороз і сніг,
Чи ж варто йти у путь далеку,
І там не обросити ніг?
Серця ж у вічність мостять кладку,
Про це словами не сказать,
Все ж можна розпочать з початку
Та більш у вирій не літять...

А ти приходиш лише в снах,
Бо відлетіла, наче птаха, в далі,
І десь по горах, по чужих світах
Ти спалюєш свою любов й печалі.
Тож повертайсь до дому вже назад,
Бо гори й доли знов зазеленіли,
І зацвітає білим цвітом сад,
Щоб наші там серця завжди горіли,
Щоб наші там серця завжди горіли...