Спи, моє дитя

Спи, моє дитя, мати двері зачиня,
Як прийду додому я – скінчиться війна!..
Не дивись у вікно, в світі ллється кров,
Як дістане серце бронь — скінчиться й любов...

Що з ними буде, коли вони всі повернуться?
Стерті, мов зуби тварин, камінні вервиці,
Зморшки довкола очей – глибокі, як ріки в березні.
Справжня віра виростає з єресі.
Доки вони тягаються палестиною,
Сонце над ними горить золотою пластиною.
Торкайся святої землі обгорілою шкірою,
Війна за нові території завжди пов'язана з вірою.

Сивіють батьки, бачать лиш круки,
Як за кроком крок ідуть в небо вояки...
Все колись мине, як трава зійде,
Тільки шкода, що не я виростив тебе
Виростив тебе... Виростив тебе...
Виростив тебе... Виростив тебе...

Коли вони повернуться, коли роззброються,
Коли вони відстояться в чорній хроніці,
Поруч із ними залишаться найбільш віддані.
За війною найкраще спостерігати на відстані.
Їм ще згадають усе, що сьогодні не має значення,
На них ще посипляться зречення та звинувачення,
Їх ще зроблять винними в усьому, що нині діється,
Їм ще влаштує трус небесна митниця.

А доки вони сполохують небо знаменами,
Лишаються непереможними та безіменними,
Знають, що все недарма, що все по справедливості.
Чим далі війна, тим більше потрібно сміливості!..