Дума. Шлях до небесної України

Ой, по небесному шляху,
Через чорний ковиль
Їдуть фіри чумацькії мальовані.
Ой, та їдуть вони,
Космічних звірів поганяють,
Що то їх турецькії люди
Волами називають.
Легенько вони ступають,
До сонечка Ярила поспішають,
Дари йому везуть, зберігають.
І не торкне їх орда татарськая,
Ні неволя бусурманськая,
Бо везуть вони книги чудеснії,
Усякому чоловіку інтереснії:
Єрмолой, Бермолой, Савгирю
І ще тую, що телятинов обшита,
Ще тую, що телятинов обшита.

Йой, тут лихо велетенськеє придибило,
Єдного чумаченька
Плутонськов гарячков прибило:
Очі йому закрило, язика висолопило.
Чумацький ватаг люльку з рота роняє,
Місячний попіл на полудрабок висипає,
Сльозами-зіроньками рідну землю омиває,
До чумаків промовляє:
"Йой, чумаки, що ж нам робити,
Де Петра-свата схоронити?"

Бистро єси рішили, що робити:
У великого воза Петра-свата положити,
Другим накрити,
У Всесвіта космічного запустити.
Дотепер воно літає,
Українським чумакам путь до Криму освіщає,
Що то його староста Миргородський
Великим Возом величає!
Лети, лети, звеселяйся,
У білі шати вбирайся,
Дума моя превелебная,
На тихі води, на ясні зорі,
У світ християнський.