Гуцулка Ксеня

Сонні гори нічка вкрила,
Полонину всю манила,
Ніжно череду пестила:
Молодий вівчар не спав.
Він у ранішній хвилині
Ксеню стрів на полонині
І одній в гірській країні
На трембіті тужно грав.

Приспів:
Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті,
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про свій жаль:
Душа страждає,
Звук трембіти лунає...
А що серце кохає,
Бо гаряче, мов жар.

В кожну ніченьку пестливу,
Він дививсь у млу зрадливу,
Бачив постать срібно-сиву,
В ній гуцулку пізнавав.
Тихо спершись на ворінні,
В очі він дививсь невинні
І слова ці безупинні
Про кохання присягав.

Приспів.

Покохав дівчину скрито,
І пройшло гаряче літо;
Буря йшла несамовито
В ліс вівчар отару гнав.
Черемоша били хвилі,
Бігла Ксеня у безсиллі,
На стрімкому впала шпилі,
Сумно вітер завивав.

Приспів.

Череду лишав щоночі,
Та шукав сліди дівочі,
Як знайшов закриті очі,
Їх востаннє цілував.
Важко спершись на соснині,
З болем серця грав дівчині,
Щоб і гори чули сині,
Як гуцулку він кохав.