Тисячі кілометрів

Місто чуже, спокійні ці вулиці,
Але серце кудись на схід тулиться...
Він між небом, де дрони кружляють,
І окопом, де смерть не дрімає...
Їх звела ця війна випадково,
Через тисячі миль кожне слово,
Пізні ночі та тихі розмови,
Що ставали початком любові!..
Він жартував, щоб вона посміхнулась,
Щоб до нього душею торкнулась,
І крізь відстань, що серце так крає,
Тихо в слухавку він промовляє:
Маленька... Я тебе кохаю...

Тисячі кілометрів, вокзали, поїзди...
Довго їхала вона до нього сюди,
Щоб на кілька годин, де сирени мовчать,
Міцно обійняти й нікуди не відпускати!
Звичайні плани на завтра і тихе життя...
Ці зустрічі для неї - серцебиття!..

В пам'яті все вона зберігала:
Голос його і те, як тримала,
Дорога назад зникала в далині,
Та вартувала мить всієї землі!..
Короткі гудки, перебої в мережі,
Хвилини і дні на самій межі...
Прямує запорізький удар... І тиша,
І від того на душі тільки гірше...
Перед боєм остання розмова була,
Він сказав ці слова, і тиша обняла...
Він зник безвісти. Немає новин...
Ні полону, ні смерті... Лиш смутку полин...
В кожному кроці вона чекає його!..
В кожному звуці вона шукає його!..

Телефон у руці, на екрані - в мережі не був...
Ніби світ про це кохання назавжди забув...
Та лишилися плани і віра свята,
Що він просто вернеться!.. І все це не зря!
Що він знову відчинить двері знайомі,
Бо він обіцяв!.. Він їй обіцяв!

Вона чекає... Без права на втому,
Що почує ці кроки додому!..
І крізь тишу лунає, не мовкне ніяк:
Маленька... Я тебе кохаю...