Художник і Мадонна

А він був художник від Бога - романтик,
Любив море, пальми, чайки, кораблі.
Тримав на плечах небо наче атланти,
Шукав в океані ночі пристань на землі.

Взяв у руки пензель, фарби і полотно,
Малював на мольберті образ жінки.
Вона явилась наче з казки із кіно,
Вдихав як в троянду аромат квітки.

Він малював ніжний стан у своїй руці,
Наче море глибоке сині очі.
Довге волосся і ямочки на щоці,
Манили до себе очі жіночі.

А у нього душа красива, багата,
Малював усе, що бачили очі.
Прилетіла в його рай пташка крилата,
Слухав її голос-щебет до ночі.

Дивився на місяць у відкрите вікно,
Як на зоряних струнах грають хвилі.
Пив вроду жінки наче солодке вино,
Закохавсь в неї на тисячній милі.

О, яка чарівна зоряна ніч ясна!
Падали зорі у росяні трави.
І у cонячнім сяйві явилась вона,
Мадонна ночі в зоряній октаві.

А літня ніч - п'янка, запашна, як вино.
Лампадку на увесь світ запалила.
Кохана жінка як скарб - золоте руно,
Зігріє серед зими, дає крила!