Любов на вазі не зважиш

Приспів:
Любов на вазі не зважиш, |
Хоч інколи її небагато. |
Побачити її ми зможем лиш, |
Якщо віддавати більше, ніж брати!.. | (2)

Нас навчили, що щастя у словах і речах.
Нас не вчили, що щастя у думках і ділах.
Ми марширували від себе й куди - невідомо.
Ми тікали замість того щоб вертатись додому.
Шоб вернутись до себе, потрібно мужності більше,
Ніж про це розкажуть фільми, книжки, пісні і вірші.
Але й винагорода за це більше, ніж просто блистить,
Коли зона комфорту позаду затишно спить...
Я прокидаюся, щоб встигнути те, що не встиг учора,
Аби прожити все горе, а потім вилити в море,
Аби віддати те, що мав, аби щось більше здобути,
Аби нарешті збагнути, що не робити, а бути!
Що намір більший за мрії, а діло більше за намір,
Менше не гірше за більше, тиша гучніша за гамір.
Тому, віддаючи, я не біднію, а багатію,
Тим паче, коли йдеться про любов, радість і мрію!

Приспів.

Нас навчили, що любов це залежність і звичка.
Нас не вчили, що любов це вогонь і криничка.
І одне, і інше служить іншим, себе віддаючи.
Я теж вчуся бути тим, хто робить, а не тільки кричить,
Тим, хто не мовчить, коли говорити треба хоч і незручно,
Тим, хто знає різницю між гучно і влучно,
Тим, хто практикує сам те, що іншим проповідує,
Тим, хто у власні глибини для себе ж і гідом є.
Але поки я вчуся, то мої помилки - мої побратими,
З якими непросто, але без яких - ніяк!
Привчають, що краще поволі вперед,
Ніж впевненно на місці.
Так, помиляючись, врешті долаєм шлях.
Віддавати складніше, ніж брати, але і важливіше,
Цей чорнозем найчорніший, тому плоди найсмачніші!
Допоки кожен не процвітає, не процвітає жоден!
Віддаватиму більше, ніж братиму допоки годен!

Приспів.