Невольники на каторзі

Гей, гей! Ой у святую неділеньку да барзо рано-пораненьку,
Ой да тож-то то не сизії орли заклекотали,
Як то біднії невольники у тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!
Угору руки підіймали, кайданами забряжчали,
Господа милосердного прохали та благали, гей!
"Гей! Подай, подай нам, господи, з неба дрібен дощик,
А знизу-то буйний вітер.
А чи не встала б на Чорному морі бистрая хвиля,
Да чи не позривала б вона якорів з турецької каторги, гей!
Бо вже ж нам сяя турецькая каторга надоїла,
Кайдани-залізо ноги повривало,
Білеє тіло козацьке пані-молодське коло жовтої кості пошмугляло".
Гей, гей! Отож-то то баша турецький бусурманський, недовірок християнський,
Ой то тож-то то він на чердак ісходжає,
Да сам-то теє добре зачуває,
Да на свої слуги, турки-яниченьки, зозла гукає:
"Гей, гей, кажу, кажу я вам, турки-яниченьки,
Ой добре ж ви дбайте, барзо гадайте,
По три пучки тернини, по чотири червоної тавологи у руку набирайте, гей, гей!"
До тож-то то тії слуги турки-яниченьки,
Добре дбали, барзо гадали,
По три пучки тернини, по чотири червоної тавологи у руку набирали, гей!
Із ряду до ряду заходжали,
По тричі в однім місті бідного невольника затинали,
Кров християнськую неповинну проливали, гей, гей!
Ой як стали ж то тії козаки, пани-молодці,
На собі кров християнську зобачати,
То стали землю турецькую,
Віру бусурменськую
Клясти-проклинати, гей, гей!
"Гей, – каже, – земле, земле турецькая,
Віро проклятая бусурманськая,
Розлуко ти християнськая,
Ой десь же то ти не одного розлучила,
Чи брата з сестрою,
Чи мужа з вірною жоною,
А чи вірненького товариша з товаришем, гей!
Гей! Земле, земле, десь справді ти єсть проклятая,
Тільки турчину-кальянинину на срібло, на злато вельми багатая, гей!
Гей, визволь нас, визволь нас, господи, усіх, бідних невольників,
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
Промежду народ хрещений
В городи християнськії,
До отця, до неньки,
До родини сердешної
І на многія літа
І до конця віка".
Ой наперед уклоняюся господу богу,
І отаману, батькові кошовому,
І всьому товариству кревному й сердечному,
І всім головам слухающим
На многія літа,
До конця віка.