Самарські брати

Ой, то всі поля самарські почорніли
Та ясними пожарами погоріли,
Тільки што не згоріли
У річки Самарки, у криниці Салтанки
Три терни дрібненькі, три байраки зелененькі.
Тільки што не згоріли три братіки рідненькі,
Як голубоньки сивенькі, -
Що ж порубані та постріляні спочивають.

А тим то ж вони там спочивають,
Що на рани смертельнії бардзе і знемагають.
Ой, що мають ті рани порубані та постріляні:
А ті, що порубані - кров'ю зійшли,
А ті, що постріляні - к серцю підхождають,
Коли з тілом душу розлучають.

Ой, обізветься старший брат
До середульшого словами,
Ой обіллється дрібними сльозами:
Ой, братіку мій рідненький,
Голубоньку сивенький,
А прошу ж я тебе,
Великеє милосердіє май,
А хоч із річки Самарки,
Хоч із криниці Салтанки
Води холодної принашай,
Рани мої порубані та постріляні
Окропи, охолоди!

А середульший братей зачуває,
Та до старшого брата словами промовляє,
Сльозами ридає:
Ой, братіку ж мій рідненький,
Голубоньку сивенький,
Та чи ж ти мені віри не діймаєш,
А чи ж ти мене на сміх підоймаєш?
А чи ж не одна нас шабля порубала,
Та чи ж не одна нас куля постріляла?
Гей, та маю ж я, маю ж я
Дев'ять ран рубаних, широких,
А чотири стріляні, глибокі.

Ой, та чи ж не краще ж то нам було,
Нашого меншого брата просити,
Та чи ж неудобно нашому меншому брату
Хоч на колінця уставати,
Військовую суремку
Жалібненько грати, вигравати?
То може ж то странні козаки
Будуть приїжджати,
Ігри наші козацькії,
Молодецькії зачувати.
До нас будуть приїжджати,
Смерті нашої козацької,
Молодецької доглядати
Та нас тут в чистім полі поховати".

А менший брат як теє зачуває,
Та до старших братів
Cловами промовляє,
Сльозами ридає:
Ой, ви братіки, братіки ріднесенькі,
Голубоньки сивесенькі,
Ой, та не єсть то нас
Шабля турецькая порубала,
Ой та не єсть то нас
Куля яничарськая постріляла,
А то нас панотцева молитва ізкарала,
Ой, як то ж ми є з городів християнських
Охотне військо виступали,
То ж ми в отця, в паніматки,
У роду отпрощенія не брали,
А як ми коло церков,
Коло домів Божих проїжджали,
То ми з своїх голів шапочок не скидали,
Низенько не кланяли,
Та Господа милосердного
Собі на поміч не прохали.

Ой, та ж, хоч би міг я
В військовій суремки
Турецькій жалібненько вигравати, -
Ой, та стали ж би
Наші ігри козацькі
Турки-яничари,
Безбожні бусурмани зачувати,
Стали б до нас приїжджати,
Стали б нас сікти-рубати,
Або, не дай Боже, у тяжкую
Турецькую неволю завдавати.

Ой, та ж тепер, браття,
Та тут помірати,
Уже ж нам отця і паніматки,
Ані роду сердешного
У вічі не зобачати.

Ой, та стала ж чорная хмара наступати,
Ой, та стали ж тоді братики рідненькі
В чистому полі помирати,
Ой, та стали ж коло річки Самарки,
Коло криниці Салтанки
Тіло своє козацькеє,
Молодецькеє, покладати.

Сотвори їм, Господи, вічную пам'ять,
А всім головам слухавшим,
Усьому товариству кревному, сердешному,
І всім військам запорозьким
Пошли, Господи, на многая літа
До кінця віка!