Билина про Іллю Муромця і Соловія-Розбійника

Гей, у славному да в городі у Муромі,
Да в тому селі да Карачаєві, -
Гей, то-то не сирий дуб
К землі нагинається,
Ой, то добрий молодець Ілля Муромець
Батьку-матері укланяється,
В далеку дорогу вибирається:

Благослови, батьку та мати рідная,
У славен город Київ з'їздити,
Сонячку, стольнокиївському
Князю Володимиру, служити,
Віри християнської боронити!

Сам на доброго коня сідав,
У чисте поле виїжджав,
Озера, ріки перепригав,
Ліс ламав, під город,
Під Чернигів, під'їжджав.

Під городом, під Черниговом,
Не ворон чорний небо укриває,
Не туман налягає -
Стоїть сила-силенная!
Днем від куряви сонця красного,
Ніччю місяця ясного не видати.

Стоять три царевичі,
Мурзи погані, татарини,
З коршем сили до сорок тисяч,
Хочуть город Чернигів взяти,
Всіх упень рубати,
Церкви Божії з димом пускати.

Тоді ж то старий козак
Ілля Муромець добре дбав,
Меча в руки брав,
Почав він гуляти,
Поганих мурзів-татарів наїжджати.
Куди їде - туди вулиця,
Куди поверне — туди перевулок,
Не стільки сам бив,
Скільки конем топтав, -
Ні один мурза, ні татарин
Не уміг втекти, ні спастися.

Трьох царевичів живими впіймав,
Словами промовляв:
Ех ви, царевичі да царенята!
Чи мені вас в полон брати,
Чи мені вам буйні голови з плич зняти?
А то краще їдьте в свої царства,
Та по всьому світу розкажіть,
Що свята Русь не пуста стоїть,
Що святу Русь могутні богатирі бережуть!

Тут відкриваються ворота
У Чернигів-город,
Виходять чернигівці,
Низько кланяються,
До козака Іллі Муромця
Словами промовляють:
"Живи-то у нашому городі
Чернигові воєводою,
Суди суди всі по-правильному,
Всі тобі повинуватись будемо!

Старий козак такеє промовляє:
Не хочу я жить у вас воєводою,
Покажіть мені пряму дорогу
У славний стольний Київ-город

Тоді-ж то чернигівці словами промовляли:
Ой, то-то пряма дорога
У славен город-Київ замуравлена,
Заросла дорога лісами Бринськими!
Уже тридцять літ простою дорогою
У Київ-город не їжджено:
Сидить Соловій-Розбійник на семи дубах,
Сидить тридцять літ,
Ні кінному, ні пішому пропуску не має.
Як засвище Соловій по-солов'їному,
Як закричить звірюка по-звіриному,
Як зашипить гад по-зміїному, -
Так усі трави-мурави в'януть,
Усі квіти обсипаються,
А хто близько з людей -
Так всі мертві лежать.
Простою дорогою - п'ять сот верств,
А дальшою дорогою - ціла тисяча.

Поклонився їм Ілля Муромець,
Та поїхав лісами Бринськими,
Простою дорогою у славний город Київ,
Лівою рукою коня веде,
Правою рукою дуба рве.

Дуби рве самі коренисті
Та мости мостить,
Шлях укладає та прямоїжджий.
Як під'їхав він до річки, до Самородини,
Як побачив його Соловій-Розбійник, -
Як засвище він по-солов'їному,
Як закричить по-звіриному,
Як зашипить по-зміїному!
Всі трави-мурави в'януть,
Усі квіти обсипаються,
А під Муромцем кінь тільки спотикається,
Промовив Ілля коню свойому дорогому:
Невже ж ти, коню мій богатирський,
По темним лісам за мною не з'їжджав?
Пташого посвисту не чував?

Бере Ілля тугий лук,
Бере стрілу калену,
Натягнув тятиву шовковую,
Сам до стріли словами промовляв:
Лети, моя стріло калена,
Вище лісу стоящого,
Нижче облака ходящого,
Та попади, стріло, Соловію в праве око!

Як вилетіла стріла вище лісу стоящого,
Нижче облака ходящого,
А попала Соловію в праве око,
А вилетіла стріла лівим вухом.

Упав Соловій з-за семи дубів,
Тоді-то Ілля Муромець того придбав,
Соловія-Розбійника в кайдани кував,
До булатного стремена в'язав,
Сам простою дорогою
У город Київ вирушав.

Гей, як приїхав Ілля Муромець у город у Київ,
Приїхав к Сонічку-князю в широкий двір,
Встановив коня посеред двору княжого,
Соловію-Розбійнику наказував:
Гляди ж, Соловію, не відступай від доброго коня,
Бережи ти коня мого богатирського
Від мене тобі, знай, нікуди не втекти!

А сам к доброму коню наказував:
Ай ти, мій добрий коню богатирський,
Бережи ти проклятого Соловія,
Щоб він не від'язався
Від стремена булатнього

Сам пішов він у палати княжиї,
Хрест-то він клав по-писаному,
Поклін-то він по-ученому,
Кланявся на чотири сторони
Сонічку-князю з княжною Апраксією.

Говорить Володимир князь стольнокиївський:
Звідкіля ти, славний молодче,
З якої землі, з якої орди?
Якого вітця, якої матері,
Якого роду-племені єси?

Промовить Ілля:
Єсть я із города із Муромля,
Із села із Карачаєва,
Ілля Муромець та і син Іванович,
А приїхав я у стольний город Київ
Послужить тобі, князю, вірою-правдою,
Оборонять Русь святую,
Вірю християнськую православную.

Говорить тут князь
Володимир стольнокиївський:
А якою доброю, молодче, дорогою ти їхав
У стольний город Київ,
Прямоїжджою чи окружною?

Промовить Ілля Муромець такії слова:
Сьогодні рано з рідним батьком,
Нненькою прощався,
На полудник не хотілось мені у тебе правувати,
Та прилучалось мені три причини:
Що перша причина - Чернигів-город
Від облоги виручати,
Що друга причина - на п'ятнадцять верст
Мости через річку Самородину мостити,
А що вже третя причина - Соловія-Розбійника
З сімох дубів збивати,
У город Київ проводжати,
Тобі, князю, гостинця дарувати.
Так уже прямою дорогою
Приїхав я із города Муромля
У славний Київ-город, князю.

Так тут князь
Володимир стольнокиївський
Зі своїми князями та боярами
Виходили вони на широкий двір
Подивитись на Соловія-Розбійника.
Говорить Володимир-князь:
Ой, ти, Соловію-Розбійнику,
Засвищи ти по-солов'їному,
Закричи ти по-звіриному,
Засичи ти по-зміїному!

Говорить йому Соловій-Розбійник:
Ой, князю Володимир стольнокиївський!
Не твій я слуга,
Не у тебе хліб-сіль їв
Та зелен-вино пив -
Не тобі мені розказувать!

Так тут промовив Ілля Муромець:
Засвищи, Соловію, та напівсвисту,
Закричи ти та напівкрику!

Говорить Соловій-Розбійник:
Запечатались мої кроваві рани,
Налийте мені чару вина зеленого!

Так тут налили чару зелен-вина
На півтора відра.
Випив Соловій чару зелен-вина,
Як засвище Соловій на цілий свист,
Як закричить на повен крик,
Як зашипить на повен шип!
Всі трави-мурави зов'яли,
Листя з дерев посипалось,
А в князя з теренів високих криші зривало,
Всі хрустальні скольця повипадали!
По всьому городу, по Києву,
Всі бременні кобили ожеребились,
Всі гості на княжому пиру,
Всі бояри та воєводи
На землі як снопи лежать.
Сам князь Володимир стольнокиївський
По двору кругом біжить,
Куньовою шубою укривається.

Каже Ілля Муромець:
Чого ж ти, Соловію-Розбійнику,
Мого наказу не послухав?
Я ж велів тобі свистіти напівсвисту,
Кричати напівкрику,
Шипіти напівшипу!

Говорить йому Соловій-Розбійник:
А вже, либонь, прочував я мій кінець, -
От тому і то свиснув на повний свист,
Крикнув на повний крик,
Та зашипів на повний шип!

Тут старий козак Ілля Муромець
Брав Соловія за білі руки,
Повів його на поле Куликове
Та відрубав йому
Буйну голову.

Так з тої пори не стало
Соловія-Розбійника на святій Русі.
Тут-то славному козаку Іллі Муромцю
Славу співають по всім землям,
По всім ордам од нині і до віку,
А вам на многії літа!