Ой, в неділю рано-пораненьку

Ой, в неділю рано-пораненьку | (2)
Посварився рідний син на неньку.

Іди, нене, йди собі від мене, | (2)
Будуть, нене, завтра гості в мене.

Мої гості в злоті, в кармазині, | (2)
А ти, ненько, в старій кожушині.

Є у тебе, сину, другая хата, | (2)
Скажеш гостям, що я твоя пряха.

Буду тобі я куклу чесати, | (2)
Буду тобі дитя колисати.

Будеш, мати, куклу проривати | (2)
І дитину малу проклинати.

Вийшла мати за нові ворота, | (2)
Стала вона, як бідна сирота.

Ой, поки я сина годувала, | (2)
То поти я хату свою мала.

Перестала сина годувати, | (2)
Перестала свою правду мати.

Пішла вона шляхом-дорогою | (2)
Та здибалась з рідною дочкою.

Не йди, нене, не йди ти до мене, | (2)
Бо є, нене, лиха доля в мене.

Буду, доню, кужелину прясти, | (2)
Буду тобі й дитя колисати.

Іди, нене, іди ти до мене, | (2)
Ой є, нене, лиха доля в мене.

Як піде він на тік молотити, | (2)
Тоді будем, нене, говорити.

А як буде лиха доля бити, | (2)
Ой не совайся мене боронити.

Ой хто-то у лісі гукає, | (2)
Ой то ж син матері шукає.

Ой, в неділю рано усі дзвони дзвонять, | (2)
А рідний син свої неньки просить:

Іди, нене, йди тепер до мене, | (2)
Покарав бо син божий за тебе.

Ударив грім на хату новую, | (2)
Забив мені жінку молодую.

Забив мені жінку молодую, | (2)
Лишив мені дитину малую.

Щоб тобі, сину, хата горіла, | (2)
То я й гасити б не веліла.

Нехай тобі згорить іще й хата, | (2)
Ти — не мій син, я — не твоя мати.