Я нині розмовляла із дощем

Я нині розмовляла із дощем,
Він так спішив про все розповісти,
Вростав у душу польовим плющем,
Просив залишитись і ще не йти...

Під супровід сполоханих птахів,
Він говорив, у кожній краплі – сльози,
Всю душу свою вилити хотів,
Бо втримати усе було не в змозі...

Він бачив біль в очах чоловіків,
Що захищають край свій до кінця,
Річки в окопах вийшли з берегів,
Щоб змити болем спалені серця...

Він омивав оголені хати,
Зруйновані садки, театри, школи,
Дитячі іграшки, прострелені ляльки,
Не гратимуться ними вже ніколи...

Він говорив, все говорив мені,
А по моїй душі немов вогнями,
Він мав з веселками кружляти в вишині,
Краплинами літати над полями...

Він мав би... Та війна пекла вогнем,
Його краплини билися об камінь...
Там, де колись життя текло ключем,
Все стихло, потонуло у тумані...

Я нині розмовляла із дощем,
Так щиро і відверто, аж до болю,
На серці залишився тихий щем,
Полинув дощ, забравши із собою...

Мої думки, якими я живу – |
Молюся – Боже, зупини війну! | (2)