Новопавлівка на Близнюківщині

Дорога веде крізь безкрайний наш світ,
Близнюківський край і степ.
Тут рідний поріг - наш родинний заповіт,
Тут пам'яті нашої склеп.
Тут сміх розливався і дружній був жарт,
Вечорами були ми гуртом.
Колись тут життя брало впевнений старт,
Тепер хати вкриті лиш пилом...
Але час не зітре ці палкі сліди,
Ми думками знов летимо сюди!

Приспів:
Ой, Новопавлівко, рідна оселя,
Де трави зросли у людський зріст!
Тепер ти порожня, мов тиха пустеля,
А колись тут вирував наш світ!
Ой, Новопавлівко, серце все знає,
Як сонце у садах купалось.
Людей тут немає, лиш тиша лунає,
Лиш пам'ять про село зосталась!

Тут діти щодня бігли вдвох до ставка,
Де небо вмивалося в сині.
Тепер ця мовчанка німа і важка,
Людей тут не видно по нині.
Прийшов через роки мешканець старий,
Де вир цей колись гомонів.
Він низько вклонився землі дорогій,
Де світ його роду розцвів.
Обійняв стовпець... Згадав він усіх...
Почути хотів свій власний тут сміх...

Приспів.

Рідний наш світ...
Новопавлівко...