Вітер долі

Сталось так, що тиждень поспіль
Сняться друзі із дитинства.
Як птахи летять за обрій -
Так і ми всі розлетілись.
Пам'ятаю їх обличчя,
Бо нам є, що пригадати.
Тільки вільний вітер знає,
Як тепер вас розшукати?
Де тепер вас всіх шукати?

Роздивляюсь наші фото -
Не змінився хтось і досі.
Наче все це було вчора...
Де ж тепер всі мої друзі?
З Дімкой ми гуляли часто -
В Осло зараз миє вікна.
Був спортсменом, плавав брасом,
Та живе доволі бідно...
Та тепер живе він бідно.

Настя із сім'єю разом,
З дітьми третій рік в Іспанії.
А сама ж була з Донбасу,
Працювала у лікарні.
Хто ганяв м'яча по двору -
Не відкриє двері дому.
Не вдягне військову форму
І поїде до Молдови...
Якось виїде в Молдову...

А той, хто був хуліганом,
Він пішов на фронт найпершим!
Повернули його мамі -
Нагородженим посмертно...
Нагородженим посмертно...

А сусіди у Берліні —
Всі живуть в тісній квартирі.
А цей хлопець - в нас при владі,
Добру має там наживу.

Хтось лишився в Україні,
Хтось знайшов любов в Мадриді.
Все красиво на картині -
Неймовірні краєвиди,
Та чужі ті краєвиди...

Ну а Славку, пам'ятаєш?
Палко триколор шанує,
Робить вигляд, що не знає,
І чужих думок не чує -
Проти нас тепер воює...

Юрка, з ким за партою вчились,
Згодом спився від зневіри.
Його серце зупинилось
У зруйнованій квартирі...
У спустошеній квартирі...

У Оленки, що співала,
Вже нікого не лишилось.
Від війни, як всі, втікала -
І в Парижі опинилась.
Нещодавно та Оленка
Мені відео прислала:
Вона грала на гітарі
І красиво щось співала -
Вже французькою співала.

Ось і всі, що мали бути
На цій старій фотографії.
Скількох вже не повернути,
Скількох вже не обійняти...

Наче все це було вчора -
Друзі, двір, дитячі мрії...
Розкидало вітром долі
Нас на цілі покоління...
Як нам, з вами, не забути,
Що ми всі - одне коріння?