Різдвяне диво

У переддень Різдва малесеньке дівчатко,
В віконце дивлячись, бажання загадало,
Щоби додому із війни вернувся татко,
Вона так сильно вже його чекала!..

Вона йому намалювала зорі
На білому альбомному папері,
Щоб засвітили шлях йому додому,
І злилися в палітру акварелі...

– "Марічко, пташко, вже ідем до столу",
Матуся кликала вечерять доню,
– "А де ж татусь, а він ще не прийшов?"
І лились гірко слізоньки по скронях...

Там за віконцем нічка пустувала,
Мале дівча вдивлялося у далі,
Ні, він прийде, уперто все ж чекала,
– "Вечеряти без нього ми не станем!"

Та час ішов, і тиша проникала,
У всі куточки їхньої кімнати...
Вечеря охолола, темно стало,
Стомились навіть зорі вже чекати...

Дівчатко задрімало, нахилившись,
А потім сміх почуло біля хати
І плач, і крик, – побігло подивитись:
Там мама плакала, обнявши тата...

– "Татусю, таточку, я знала що приїдеш,
Мені у сні Ісусик це сказав,
Що на Різдво прийдеш, і більш не підеш,
Що вже війні кінець, відвоював..."

І руки стомлені жорстокою війною, |
Обійняли малесеньке дівча, |
І той боєць, що всю війну простояв, |
Заплакав, мов малесеньке дитя... | (2)