Дотліває холод мій у ватрі

Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду...
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду...

І не вірю, що мені здалося,
Бо напевне знаю — так було:
То не скрипка кликала — волосся,
Що тобі спадало на чоло...

Тишина хиталася велично,
Ніжні струни квилили внизу —
Тож було і солодко й незвично
Прочитати у твоїх очах грозу...

А коли виходили із залу
З думами про вічне і земне,
Довго ти під лампою стояла
І чекала, радісна, мене...

Ми ішли через блакитне місто,
Мовчки зупинились на мосту...
Ти була така прозора й чиста,
Я не смів зламати чистоту...

Тільки досі знаю: не здалося,
Так і залишилось, як було, —
То не скрипка кличе, а волосся,
Що тобі спадало на чоло...

Дотліває холод мій у ватрі,
Біля мосту стишую ходу...
Часто жду тебе я у театрі
На гальорці в третьому ряду...