Балада про розстріляне відродження

До пера прирівняли багнет,
Та не так, як хотів би поет,
Чітко ставлять сталеві тире
На етапах конвойні.
Відморожену шкіру вірша
Не врятує гаряча душа,
Розум, совість і честь
У бараках болять невигойно...

Білі аркуші книг небуття
Перегортував ідол,
Ті, що вчора на нього молились,
Зникали без сліду,
Як і ті, що новому пророкові
Кидали виклик,
Щоб нащадки за прикладом старших
До рабства не звикли!

Прирівняли багнет до пера,
Весь твій строк –
Геніальний роман,
Все, написане досі,
Доклалось у справу роками,
Тільки дух непокори не щез,
Хоч поставили грати дієз
На рядки, новостворені
В темряві страдницьких камер.

Колір змінює контрреволюція
В світлі пожежі,
Привид Маркса бреде по Сибіру
В казенній одежі,
Декабристи шукають полярну зорю
Серед віхол,
Козацтво – під горами чорного лиха!

Серп находив на молот, і кров
Мерзлоту непокоїла знов,
Та ніяка відлига не верне
Спочилих у Бозі,
От свинцевий розподільний знак:
Захлинувся півсловом співак –
Повість каторжних днів починалась
В етапній дорозі.

Переписуєм зошит життя
Без помилок, як в школі,
Завчаємо винятки з правил,
Хоча їх доволі,
Та знову знаходяться люди,
Що кидають виклик,
Щоб нащадки за прикладом старших
До рабства не звикли!