Їхати понад морем

Їхати понад морем,
Що народжує фата-моргану –
Кораблі, острови у небі,
Речі самі в собі.
Думати, як біжимо цими
Глинистими берегами.
Думати, скільки ще можна
Так відчайдушно бігти.

Спадок у нас колючий,
І все, про що ми просили
Втілюється інакше, але
Триває і кличе.
Що ж, як зіб'ється подих –
Я передам тобі силу
Так спокійно і звично,
Як над столом сільничку.

Бачиш, весна водночас
І шовкова, й свинцева.
Може, якби не безсоння –
Спокій умів би снитися.
Море усе розуміє.
Укривши серпанком лице,
Дивиться просто в серце,
Як дитина в криницю.

Ми, можливо, зістаримося,
Хоч не прагли, не планували –
Висохлі макові голови,
Що пересипають смуток.
Море зайде до спальні,
Підіткне покривало.
І заплющимо очі,
І спробуємо заснути.