Сонце горить

Сірий дим. Чорні дні.
Життя, що зруйноване в пил.
Тільки вчора тут люди жили,
А сьогодні — навколо хрести.
Місто стоїть у скелетах квартир.
Сплять в них ті, хто заснув назавжди.
Душі їх спокій вічний знайшли
В холодних склепах руїн.
А над містом Сонце горить,
Горить — та йому все одно,
Хто залишиться в живих, а хто — ні,
В цій нескінченній війні...

Йшли солдати в ранкову імлу,
Та назад повернуться не всі.
Скільки з них не побачать весну,
Згаснуть болем в очах матерів.
Вітер льодом до кісток пронизав,
Та хтось гнівно небеса проклинав.
Хтось, крізь страх, на диво чекав,
Та молитви усі прочитав.
А над степом Сонце горить,
Горить — та йому все одно,
Хто залишиться в живих, а хто — ні,
В цій нескінченній війні...

Ніхто не згадає, де був перший бій.
З чого почалась ця безвихідь віків.
Скільки вже війн під Сонцем було,
Та Сонце горить — йому все одно...
А над світом Сонце горить,
Горить — та йому все одно,
Хто залишиться в живих, а хто — ні,
В цій нескінченній війні...